Чемпіонка світу Катерина Садурська: За роки великої війни у Харкові зросла кількість фридайверів

Фридайвінг як вид спорту, заснований на зануренні людини у воду із затримкою дихання, усе більше набуває популярності в Україні та світі. Наприклад, в Азії зараз спостерігається справжній "бум" фридайвінгу. Цей спорт вчить людей витримці, тренує фізично, а також ментально. До того ж з фридайвінгу відбувається значна кількість різних змагань - у них беруть участь й українські спортсменки. Катерина Садурська стала світовою рекордсменкою, встановивши минулого року рекорд занурення без ласт та додаткового обладнання на 84 метри.

В інтерв’ю виданню "Думка" українська спортсменка, чемпіонка світу з фридайвінгу Катерина Садурська розповіла про те, які відчуття приносять її перемоги, які призові отримують переможці змагання, яка ситуація з фридайвінгом у Харкові та Україні, чого не вистачає для розвитку цього виду спорту, як проходить підготовка до змагань, де в Україні можна тренуватись та робити занурення на глибину, чи несе небезпеку фридайвінг для здоров’я та чи можливо знайти баланс між страхом глибини та задоволенням від занурення.

Нещодавно ти повернулася зі змагань, що проходили в Греції та на Кіпрі. Розкажи, як там усе пройшло!

- Отже, хочу розпочати з того, що в нас є дві організації, які займаються розвитком фридайвінгу у світі. Перша – це CMAS – вона більш бюрократична, визнана Міжнародним олімпійським комітетом. І, якщо так можна сказати, більш офіційна. Існує також організація AIDA – більш волонтерська, але вона також з 1992 року проводить чемпіонати світу. Тому й виходить у нас трошки плутанина, що в один місяць можуть відбуватися одразу два чемпіонати світу з фридайвінгу. Отже, я брала участь в обох.

У Греції проходив чемпіонат за версією CMAS. Там я виграла золото в дисципліні без ласт, а також срібло в дисципліні фрімершн – занурення по тросу. Варто зазначити, що все золото жіноче на тих змаганнях дісталося українкам, тому що моя колега Наталія Жаркова також повернулася до змагальної практики. Дуже яскраво їй це вдалося. Тому в Україну ми привезли все золото.

Я ж вирішила поїхати ще на наступні змагання. Там я також виступила дуже вдало. Також виборола золото в дисципліні баз ласт, там, де мені належить рекорд у світовій дисципліні. Також вдалося напірнати золото в дисципліні біласти – її я тренувала найменше. Дуже рада, що вдалося вибороти золото.

Виходить, у тебе тепер загалом сім золотих нагород?

- Уже дев'ять.

Чи з кожною новою перемогою ти відчуваєш такі ж яскраві емоції, як вперше?

- Гарне питання. Насправді цього року я проживаю, напевно, якийсь перехідний період. Я намагалася зрозуміти, що ж для мене взагалі участь у змаганнях, бо вже 25 років я займаюся спортом. І, звичайно, не так яскраво воно кожного разу сприймається.

Перше золото за відчуттями було прямо вау, супер. 2022 року, пам'ятаю, що кожна перемога дуже яскраво емоційно сприймалася не тільки мною, а й всіма нами. Слово "перемога" тоді взагалі звучало найчастіше, і це було дуже цінно. Наступного, 2023 року, також воно сприймалося яскраво. Вдалося повторити той самий успіх, і ти такий: "Ну, усе ще фортить!". Минулого року ще краще вдалося: там два золота і ще одна бронза.

Цього року вже відчувається втома, бо не вдалося нормально відпочити після минулого сезону. До того ж якісь нові виклики стояли переді мною. Цього року, наприклад, відбувалися Всесвітні ігри, і я брала там участь як представниця не тільки України, а й фридайвінгу, бо наш вид спорту вперше потрапив у програму таких великих змагань.

Це було надзвичайно відповідально, що також вплинуло і на підготовку, і на результат. Треба трохи адаптуватися до такого виду змагань. Тому і сезон був трохи іншим. Тільки за три тижні до глибинних змагань я була в басейні, тож підготовка була трохи інша, ніж потрібна. Звичайно, були очікування, що вдасться повернутися до своїх цифр трошки швидше, але дива не сталося. Однак навіть з цими не найкращими моїми результатами все одно вдалося показати гідний результат. Я дуже цьому рада.

Це процес: є злети, є падіння. Завжди приємно співати гімн України, завжди приємно підіймати стяг. Усе інше – це деталі, які ми пропрацюємо на тренуваннях.

Минулого року ти встановила рекорд занурення на 84 метри без ластів та додаткового спорядження. Як вважаєш, чи зможеш сама ж його перевершити?

- Треба перевірити. Минулого року, коли я робила це занурення, було відчуття, що є ще запас. Але вже не залишалося часу: уже і так сезон затягнувся, був початок грудня, треба було відпочивати та готуватися до наступних змагань. Було відчуття невеликої втоми, але розуміння, що це не ліміт. Напевно, це дало мені розуміння того, що можна це зробити в будь-якому стані. Цього року на тренуваннях я робила достатньо глибокі занурення. На змаганнях я анонсувала набагато менше, щоб був більш прогнозований результат. Але є в мене такі думки, що можливо глибше.

У мене в плані є ще одні змагання цього року, так само в Домініці. Там якраз ідеальні умови для цієї дисципліни, тому що ми в усіх дисциплінах занурюємося на затримці дихання без акваланга – це умови у фридайвінгу. Але саме ця дисципліна, де ми не використовуємо додаткового спорядження у вигляді ласт або тросу, тут кожна дрібна деталь має значення.

Наприклад, де ми робимо ці занурення, бо під час змагань, які проходили у Греції, була доволі холодна вода та непередбачувані умови в морі. Будь-яка течія, температура – усе впливає, тому краще обирати більш теплі місця з меншими течіями. Саме тому я хочу спробувати це в іншому місці цього року.

Які ще змагання з фридайвінгу у тебе в планах?

-У цілому у нас дуже багато змагань з фридайвінгу. Завжди можна обрати, де можна поїхати та реалізувати свій потенціал. Ось ці змагання, на які я зараз готуватимусь, проходитимуть у Домініці. Це місце, де минулого року я встановила свій рекорд, тому я вже знаю, чого мені, плюс-мінус, очікувати. Але ми ніколи не можемо передбачити результати.

Як я вже казала, на це впливає дуже багато факторів. До того ж сезон дуже довгий: два Чемпіонати світу один за одним, плюс Всесвітні ігри були не так давно, дуже виснажені ми були після них. Сподіваюся, у мене буде трошки часу зараз відпочити. Я вирішу взагалі насправді, чи буду я змагатися, чи ні. Але так, є такий план. У будь-якому разі є ще наступний рік.

За яким принципом ти обираєш, на які змагання тобі поїхати, а які можна пропустити?

- Я намагаюся завжди брати участь у найвищих офіційних змаганнях: це чемпіонати світу, особливо за версією СМАС. Вони проводяться і на глибині, і в басейні. Я також беру участь у змаганнях в басейні. Якщо ж у мене залишається час, ресурси та бажання, я також можу брати участь у чемпіонатах світу AIDA, але це більше моя ініціатива.

Плюс, є менші змагання, на яких також можна встановлювати рекорди. Там менший тиск, трошки інша стратегія, бо на чемпіонатах світу ми намагаємось все-таки поборотися за медалі, тому часто анонсуємо глибину більш консервативно, щоб можна було передбачити результат, щоб було менше факторів, які можуть вплинути на занурення. Якщо ж це менші змагання, зазвичай, у тебе є більш ніж одна спроба, і ти можеш краще це підлаштувати під свій стан.

Зазвичай, ми анонсуємо глибину за день, тобто ввечері, а вранці маємо пірнати. Ти не знаєш, як ти себе будеш почувати, яким буде море, яка буде погода. В умовах менших змагань менше тиску. Тобто ми можемо скасувати, перенести й зробити занурення в більш безпечних умовах.

Який у тебе зараз режим тренувань?

- Цього місяця я практично постійно змагалася. Це дуже виснажує, тому що ти або готуєшся до занурення, або пірнаєш, або відновлюєшся, або переживаєш через заявку. Це також, до речі, ментальна гра.

У цілому мій рік виглядає так: першу половину року я присвячую басейну, тренуюся в залі, практично щодня у басейні. Потім беру участь у басейнових змаганнях, що вже є хорошою базою для глибини. До цього я додаю адаптацію, тобто виїжджаю на море. Там додаю специфічні тренування на глибину – ті, які я не можу зробити в басейні: пристосуватися до умов, температури, підібрати спорядження, від якого багато що залежить. Так зазвичай проходить мій рік.

Це поєднання всього, але враховуючи те, що рівень підготовки, необхідний для того, щоб підтримувати ці результати, уже доволі серйозний, мені потрібен весь мій ресурс, тож і готуватися треба десь у спокійному місці. Я намагалася поєднувати це з життям вдома, але, на жаль, це сильно впливає і на процеси, і на результати. Виходить не дуже ефективна діяльність. Останнім часом я багато готуюся на зборах за кордоном, у тому числі за допомогою Міністерства спорту, Федерації. Щомісяця я переміщаюся в якесь нове місце на збори або на змагання. Це також трохи виснажує, але, як показує практика, воно того варте.

Багато часу свого життя ти присвятила синхронному плаванню, а потім почала займатися фридайвінгом. Чи є в ньому переваги, яких немає в синхронному плаванні?

- Це як наступний етап розвитку спортсмена, особистості. У фридайвінг приходять люди більш дорослі. Так, є зараз спортсмени, атлети більш юні, але в цілому це більш свідомий вид діяльності, який передбачає розуміння свого тіла, своїх реакцій, бо велика складова спорту все ж ментальна. Насправді фридайвінг може бути не тільки спортивним, а й рекреаційним. Я також проводжу навчання для новачків: людей, які ніколи не займалися спортом, ніколи не плавали, не пірнали. Однак фридайвингом насправді може займатися будь-яка людина. Це просто треба спробувати. Це квиток у підводний світ і шлях для дослідження себе.

Синхронне плавання – це дуже класний, яскравий етап у моєму житті. Йому я присвятила 17 років. Після цього фридайвінг був просто хобі, як можливість залишитися у воді, не присвячуючи цьому багато часу. Я намагалася побудувати своє життя на поверхні, без спорту, багато чого пробувала. Але фридайвінг залишався просто як активність. Я насправді не планувала робити його своєю професійною діяльністю, воно мене влаштовувало у вигляді хобі.

На початку повномасштабного вторгнення я знаходилася в Єгипті й планувала повернутися 27 лютого, але зрозуміла, що я не зможу скористатися своїм квитком і застрягла там на кілька місяців. Я почала працювати у дайвінг-центрі, тому що я не планувала проводити за кордоном так багато часу, а потрібно було якось виживати, забезпечувати себе. Я почала працювати у фридайвінг-центрі з послугами safety, тобто надавати послуги із забезпечення безпеки під час тренувань, що є дуже важливою частиною. Також намагалася там тренуватися. Важко було поєднувати роботу та глибинні тренування, але вдалося: уже в перший цей рік я завоювала два золота на чемпіонаті світу й зрозуміла, що в цьому є потенціал і що зараз це те, що я маю робити.

До цього я насправді не відчувала силу спорту. Не було такого фідбеку від нашого суспільства, не було такого запиту. Був спорт, були якісь вболівальники, але так, щоб це настільки об'єднувало і надихало людей! Навіть після найуспішніших наших змагань у синхронному плаванні, якихось медалей, не було такого відчуття. А оці перші медалі 2022 року мені показали, у чому полягає сутність і сила спорту: спорт здатен надихати, об'єднувати, давати надію, якісь позитивні емоції, які можуть комусь допомогти просто продовжувати рухатися в цих важких складних умовах. Я розумію, що зараз моя місія в цьому. Я відчуваю, що я на своєму місці. Але все змінюється. Подивимось, може буде ще щось важливіше.

Як думаєш, чому з початком великої війни в українців зросла зацікавленість у спорті?

- Я вважаю, що в цілому відбувся зсув у нашій самосвідомості. Ми стали більше пишатися тим, що ми українці. Це те, що допомогло нам встояти. Наша сила – це наша ідентичність і те, що її підсилює, що нас об'єднує. Будь-які перемоги нас об'єднують, нагадують нам про нашу силу. Як тільки ми починаємо тягнути кожен у свою сторону, нашої сили стає менше й ефективність зменшується. Коли ж ми дивимося в одну сторону та допомагаємо один одному, ми можемо робити неймовірні речі. Практика та наша історія це показують. Тому я вважаю, що все стається в правильний час і так, як має бути.

Зараз ти тренуєш когось у Харкові?

- У Харкові – ні. Я треную людей онлайн. Періодично проводжу навчання в Харкові, у Києві. Також ми проводимо виїзні навчання, тому що глибина у нас в Україні обмежена – це тільки кар'єри, на жаль. Тому, у кого є змога виїжджати, люди пірнають, поглиблюються. Це насправді важлива частина відновлення, ментального здоров'я. Ти бачиш, як люди змінюються в цьому процесі. Тому таку діяльність я намагаюся поєднувати зі спортивною, але основний акцент ці роки був саме на атлетичній складовій: на моїх змаганнях і підготовці.

У Харкові взагалі є попит на фридайвінг?

- Звичайно! За роки повномасштабки навіть збільшилася кількість людей, які займаються фридайвінгом. У нас є клуб. Дуже міцний, там дуже класне ком'юніті. Є потенціал, я вважаю. Якщо хтось хоче доєднатися, то перед або після Нового року ми проведемо ще один навчальний курс для початківців, і можна буде доєднатися.

Із чого порадиш почати займатися фридайвом?

- Треба почати з початкового курсу. Це 2-3 дні навчання – теорія і практика, де ми вчимося правильно дихати/не дихати. Спочатку на суші, потім у воді, потім у динаміці. Плюс, ми вчимося, як взаємодіяти один з одним, тому що найголовніше правило фридайвінгу – ніколи не пірнати одному. У нас на безпеку дуже великий акцент робиться: і в навчанні, і в тренуваннях, і в змаганнях. Це дуже соціальний вид спорту. Самостійно пірнати не вийде. Постійно потрібен напарник і хтось, хто зможе надати допомогу у випадку чого. Тому також в навчанні ми робимо на це акцент і вчимося, як це робити.

Насправді для того, щоб потрапити на це навчання, бажано, щоб людина вміла плавати, хоча б базово. Але навіть якщо не сильно вона це вміє, також можливо. Ми все одно одягаємо ласти, гідрокостюм, тож як перший крок до знайомства з водою, можливо, це навіть безпечніший і комфортніший крок, ніж плавання, бо ми починаємо з маленького, а саме з затримки дихання у воді, а також працюємо зі страхами.

Чи є в Харкові інфраструктура для фридайвінгу? Наприклад, ті ж глибокі басейни.

- Завжди, коли говоримо про фридайвінг, ми думаємо саме про глибину. Але у фридайвінгу, як я казала, є також басейнові дисципліни, коли ми пірнаємо в довжину. І чемпіонати світу проводяться, і чемпіони України саме в басейнових горизонтальних дисциплінах. У програмі Всесвітніх ігор також був саме басейновий фридайвінг. Це доволі доступна історія. Це як плавання, тільки під водою, із затримкою дихання.

Звичайно, для глибини потрібні виїзди. Влітку зазвичай харківське, київське ком'юніті виїжджають на кар'єри, але в основному це басейновий фридайвінг. Його в принципі дуже легко поєднувати зі звичайним життям: вранці тренування, інколи ввечері. Як частина здорового способу життя, я вважаю, варто спробувати.

Чи є у Харкові водні ресурси для фридайвінгу?

- Ні.

А в Україні де зазвичай пірнають?

- В Україні кар'єр є під Дніпром та в Житомирській області: там 50-100 метрів глибина. 5 метрів нам недостатньо. Люди, які проходять базовий курс, тобто початківці, зазвичай за кілька днів пірнають на 10-16 метрів. Уже більш серйозні пірнальники на 30-40-50 і більше метрів. Однак багато чого можна імітувати і на глибині до 5-10 метрів, але це треба десь реалізовувати. Тому так, є ось цей один кар'єр, але там доволі холодно, темно й не найкращі умови для цього. Тому зазвичай це за кордоном відбувається.

Чи відбуваються якісь Всеукраїнські змагання з фридайвінгу?

- Щорічно проводиться чемпіонат України, Кубки України. Зазвичай, за версією СМАС проводяться кожного року, також інколи AIDA проводить. Багато в чому це залежить від нашої самоорганізації. Останнім часом саме на змагання доходять, доїжджають аж ніяк не всі. Сподіваюся, що ця динаміка трошки зміниться.

Під час своїх змагань ти стикалася зі Спартаком Головачовим – харківським фрідайвером та сепаратистом?

- Із ним дуже цікава історія. Він насправді перший, хто мене познайомив з фридайвінгом ще 2012 року. З того часу ми з ним практично не комунікували. От перше моє тренування відбулося, я пішла своїм шляхом, а він пішов своїм, ми знаємо яким. Ми з ним не спілкуємося, тим паче про що з ним спілкуватися. Але так, є такий персонаж в історії українського фридайвінгу, скажімо так.

Чи реально зробити фридайвінг в Україні масовим і доступним хобі, як, наприклад, йогу, фітнес, пілатес?

- Насправді зараз набагато більше людей дізнаються про фридайвінг. Знімається багато фільмів, і люди це все дивляться. У деяких регіонах взагалі відбувається справжній "бум" фридайвінгу. Наприклад, в Азії, де є доступ до глибини та теплої води. Там також є багато глибоких басейнів. В Європі таких кілька: 3-4. Найближчий у Польщі – 45 метрів. У Китаї, у Південній Кореї таких дуже багато. І фридайверів там більше, глибоких фридайверів, зокрема.

Думаю, що ми зараз якраз на порозі такого "буму". У цілому і розвиток Інтернету цьому сприяє – більше знань у нас з'являється. Люди зараз прогресують дуже швидко. Набагато більше людей зараз можуть зануритися на 100 метрів у глибину. Уявити це навіть 10 років тому було б дуже важко. Зараз ми тільки відкриваємо можливості людського організму. Я думаю, що є шанс. Це дуже здорова активність, якщо підходити до цього з розумом. Багато плюсів та переваг.

Наскільки фридайвінг є безпечним видом спорту?

- Життя взагалі небезпечне, особливо якщо просто живеш в Україні. Це набагато більш небезпечно, ніж пірнати, чесно скажу вам. Є ризики, бо ми знаходимося в стихії. Однак ми забезпечуємо всі умови, намагаємося передбачити це все з точки зору безпеки.

Із приводу втрати свідомості. Так, вони відбуваються. Ми намагаємося до цього не доводити. Не завжди фридайвер може це відслідкувати. Особливо на глибині ми можемо гіпотетично спланувати своє занурення, але як відреагує наш організм, відслідкувати важко. У басейні легше – ми можемо виплисти в будь-який момент. На глибині ж з цим важко. Але, з приводу саме втрат свідомості, наскільки я знаю, були дослідження на досвідчених фридайверах. Науковці дивилися, що відбувається у них з мозком. У тих фридайверів, які мають часті "блекаути" якихось довгострокових змін не виявили.

Так, інколи під час інтенсивних навантажень, особливо гіпоксичних, може тимчасово просідати короткострокова пам'ять, але в цілому це дуже швидко відновлюється, як тільки ми припиняємо інтенсивні заняття. Наш організм, насправді, дуже мудра машина, яка доволі швидко саморегулюється. Насправді, ще дуже багато недосліджено, але для цього нам потрібно більше учасників, більше зацікавлених сторін, бо всі дослідження потрібно комусь фінансувати.

Я думаю, що ми багато чого ще не знаємо про себе. Але, якщо підходити до цього з розумом, і пірнати у своїх розумних межах, а не за ними, це доволі безпечна активність. Однак усі речі можна робити по-різному, і це відповідальність саме фридайвера та його підходу.

Під час занурень у тебе бували "блекаути" або стани, наближені до цього?

- Так. У мене не так багато таких випадків було. Останній стався якраз на Всесвітніх іграх й трошки вибив мене з колії, бо це був мій перший "блекаут" за 5 років. Але є фрідайвери, які регулярно "блекують", як то кажуть, і нічого, усе нормально. Це залежить від людини, як вона ставиться до цього. Мені не подобається переходити за межі. Хтось це нормально сприймає. Фактично це виглядає як нокаут у боксі – це частина спорту.

Що зараз потрібно для того, щоб фридайвінг у Харкові, в Україні розвивався більше?

- Важко сказати. У цілому є умови, басейни, деяка підтримка. Напевно, хотілося б більшої активності зі сторони ком'юніті, зі сторони людей. Напевно, усе-таки є багато страхів. Навіть ці питання, які ви сьогодні мені ставите, це підсвічують, що фридайвінг сприймають як якусь екстремальну небезпечну активність. Хоча насправді він не є такою. Так, є певні ризики, але сам процес далекий від екстремального. Ми навпаки уповільнюємося, розслабляємося, вчимося довіряти собі, своєму тілу, світу, напарнику і намагаємося це робити в контрольованих умовах. Фридайвінг може насправді багато чому навчити.

Чому?

- Спокою, саморегулюванню, як обирати свою реакцію в дискомфортних ситуаціях, як не тікати від цього дискомфорту, як його проживати, як навчитися з ним жити. Наприклад, якщо ми візьмемо одне занурення в басейновому фридайвінгу, під час затримки дихання у нас є комфортна фаза, а через якийсь момент нам захочеться вдихнути. Але ось цей позив на вдих продиктований не нестачею кисню, а накопиченням вуглекислого газу. Це відчувається в нашому організмі як дискомфорт: у нас скорочується діафрагма, що схоже на позив на вдих.

Психологічно це незвично, може виникати якась паніка на початку. Але якщо на цей процес ми подивимося з фізіологічної точки зору, то кисню в нашому організмі ще достатньо. У нас накопичується вуглекислий газ. Наша задача в цей момент розслабитися, тому що будь-яка наша реакція, будь-яке напруження не допомагає нам, а стимулює виділення ще більшої кількості вуглекислого газу й споживає той кисень, який є.

Тобто наша задача – навчитися бути більш енергоефективними, споглядати ці реакції організму та обирати, як ми реагуємо на ці подразники. Якщо ми проходимо цю фазу, то наступна проходить у нас з дискомфортом, з контракціями – цими скороченнями. І тут уже така гра з головою: як ти з собою домовишся. Це некомфортно, неприємно, але це дозволяє розширити твої можливості й адаптуватися до цього.

У перші заняття, можливо, це будуть не якісь великі цифри, але через якийсь час організм адаптується до цих більших рівнів вуглекислого газу, і ви зможете довше затримувати дихання, уже не буде це вас так турбувати на психологічному рівні. Тобто ми вчимося бути дорослими по суті, бо доросле життя – це постійний дискомфорт, якісь проблеми, з якими нам потрібно стикатися, і нікуди ми від них не подінемось, нікуди не втечемо. Це психологічне дуже класне тренування. Це тренування стійкості насправді – те, що нам зараз потрібно.

Ти вимірювала свій максимальний час затримки дихання?

- Це одна з дисциплін, які в нас є. Я її не дуже зараз треную, але минулого року я зробила свою ПБшку (Personal Best) – вийшло десь 7,5 хвилин. На 7 хвилин 23 секунди, якщо точно, я затримала дихання на поверхні без руху. Статика називається.

А зазвичай скільки занурення триває, якщо проходять якісь змагання?

- Десь 3,5-4 хвилини.

Чи даються якісь призові після перемоги на змаганнях?

- Зазвичай, це твій особистий інтерес. Навіть якщо є якісь призові, поки ти доїхав на змагання, ти витратив вже в кілька разів більше. Підготовка, переїзд, проживання, тренування – це все не дешева історія. Є призові, але вони невеликі. Вони не покривають ті витрати, які мали місце напередодні.

Спортсмени самі покривають такі витрати, чи хтось допомагає?

- Є різні формати. Якщо це офіційні змагання, ми можемо розраховувати на підтримку Федерації, Міністерства спорту. Це або повна, або часткова підтримка. Якщо ж це AIDA, там участь відбувається за свій або спонсорський кошт, але зараз в Україні зі спонсорством усе не так легко. І це нормально, бо компанії, які хочуть зробити якийсь соціальний внесок, зазвичай підтримують військо або щось пов'язане з війною, суспільством.

За кордоном спонсорство працює краще: є країни, в яких це краще розвинуте. Навіть з невеликими досягненнями люди можуть повністю себе забезпечити за рахунок підтримки різних компаній. Тому, так, це постійний челендж. Самозабезпечення.

Ти казала, що моментами у воді почуваєш себе краще, ніж на суші. А коли навпаки на суші тобі легше?

- Взагалі легше, коли все працює та відчувається якийсь баланс. Але ось це відчуття балансу дуже крихке та непостійне. Але інколи ці моменти стаються, і ти відчуваєш себе нормально. І там на якихось пару днів ти відчуваєш, що все "схвачено". Але потім знову щось стається, і ти знову починаєш боротися з цими вітряками.

Які унікальні відчуття присутні у тебе під час занурень?

- Дивіться, у зануреннях на глибину присутність у моменті більш інтенсивна. Її легше відчути, тому що ти маєш бути сфокусований на процесі. Якщо ти десь відволікся, може статися якась помилка, і це не дозволить тобі зануритися на ту глибину, на яку ти хотів би, або сплисти вчасно. Тому це таке відчуття контролю й відпускання ситуації одночасно, якийсь баланс.

Цього стану потоку дуже важко досягнути на поверхні саме в такій інтенсивності. Його можливо досягнути на поверхні, але на глибині ще оточення допомагає, плюс фізіологія у нас трошки змінюється, тобто у нас є так званий пірнальний рефлекс – серія адаптацій, які відбуваються в організмі під час занурення організму у воду, особливо на глибину. У нас уповільнюється пульс, метаболізм – усі процеси уповільнюються для того, щоб зберегти кисень і якомога ефективніше його використовувати, щоб зробити цей процес безпечнішим.

Тому так: що глибше ми занурюємося, то спокійнішими стаємо. Якщо, звісно, наш мозок не бере верх над цим і не намагається все контролювати. Тобто такий цікавий стан. Плюс, інколи на певних глибинах певних фридайверів може чекати так званий азотний наркоз – трошки змінене сприйняття реальності. Це також може відчуватися як у позитивному ключі, так і в негативному. Це не завжди і не в усіх може відбуватися. Я, наприклад, рідко його відчуваю, а деякі фрідайвери постійно його проходять.

Як можна знайти баланс між витривалістю під водою та можливістю розслабитись?

- Насправді це і є мистецтво. Для того, щоб навчитися глибоко розслаблятися, потрібно навчитися добре напружуватися – і навпаки. Це такий баланс. Ми багато чого пропрацьовуємо саме на тренуваннях, а вже на змагальних зануреннях ми просто збираємо все докупи та реалізуємо напрацьований потенціал. Усе тоді вже має зібратися докупи і, як то кажуть, "клікнути".

Але так, це процес дослідження себе. Насправді одних і тих самих результатів можна досягнути різним шляхом. Зараз ми бачимо, що до фридайвінгу доєднуються різні люди, з різним підходом, різним бекграундом. Хтось робить це через глибоке розслаблення, хтось через силу та атлетизм. Тобто, задача – зрозуміти себе, свої сильні сторони, слабкі сторони та поєднати це все в зануренні.

А для чого частіше йдуть у фридайвінг?

- Зазвичай, люди потрапляють у фридайвінг через те, що вони люблять воду та їм цікавий підводний світ. Тобто це зазвичай цікавість. Але потім в процесі багато хто дізнається, що їхнє тіло, виявляється, здатне набагато більше, ніж вони думали. І це вже робота з якимись упередженнями та лімітами, які насправді не в реальності, а тільки в нашій голові. І далі, якщо людина залишається в цьому процесі, вона "підсаджується" на цю голку досягнень якихось цифр. Це мотивує процес вдосконалення, дослідження. Насправді це шлях, як і в будь-якій діяльності, але так – у фридайвінгу дуже швидко можна стати супергероєм.