«Чому молдовани не літають у космос? Бо ще не придумали мамалигу в тюбиках» – історія “Баті Молдована” з 120-ї бригади ТрО
Українець за покликом серця
Його звати Михайло Порфіряну, але для побратимів він просто – «Батя Молдован». Навідник-стрілець зенітної установки ЗПУ-2, воїн із твердим характером і тонким почуттям гумору, батько дев’ятьох дітей і дідусь вісьмох онуків.
Михайло став українцем задовго до того, як отримав паспорт. Для нього Україна – це дім, у якому виросли його діти й підростають онуки. Це земля, яку він не залишить і яку не дозволить образити.
«У мене 9 дітей і 8 онуків. Вони мною пишаються, а я роблю все, щоб їм жилося спокійніше. Обороняти свою землю, де ростуть твої діти – це не обов'язок, це покликання», – каже Михайло.
Україна стала для нього домом ще наприкінці 90-х. А за шість днів до повномасштабного вторгнення Росії він офіційно отримав українське громадянство. Замість того щоб шукати безпечнішого місця, у червні 2022 року Михайло добровільно долучився до війська.
Спершу – оборона Одещини. Вісім місяців напруженої служби, постійні чергування, готовність у будь-який момент відкрити вогонь по ворожих цілях. Згодом – приєднання до 120-ї бригади територіальної оборони (172 батальйон). Навчання в «Десні», новий фах – навідник-стрілець, і відтоді його зброя – зенітна установка ЗПУ-2 – стала надійним щитом від повітряних загроз.
Географія боїв
Бойовий шлях екіпажу «Баті Молдована» – це мапа найгарячіших точок війни: оборона Чорнобильської атомної електростанції, Рубіжне, Вовчанськ.
Особливо запам’яталися перші бойові успіхи під час роботи по ворожих дронах-камікадзе в районі ЧАЕС.
«Коли працювали по "шахедах", азарт був неймовірний: поки не збив – не зупинився. Це була наша перша велика перемога екіпажем. За неї нас нагородили "Золотими хрестами"», – згадує Михайло.
Для нього це не просто нагорода – це символ довіри до екіпажу, який тримав небо.
Поранення і повернення
У вересні 2025 року на передовій Михайло отримав важке поранення. Попереду були складні операції, тривале лікування і реабілітація. Але головне – бажання повернутися до побратимів.
І він повернувся.
Сьогодні батальйон проходить переформатування у батальйон безпілотних систем. Зенітну установку довелося здати – на зміну класичній артилерійській роботі приходять нові технології.
Йому пропонували стати пілотом БПЛА. Та «Батя Молдован» відповів по-своєму:
«Знаєте, чому молдовани не літають у космос? Бо ще не придумали мамалигу в тюбиках!»
Замість кабіни оператора дронів він обрав майстерню – ремонтувати, крутити, лагодити техніку, повертати її до життя. Там, де потрібно терпіння, досвід і надійні руки.
У його історії немає пафосу – лише щоденна робота, відповідальність і любов до родини. І трохи молдовського гумору, що допомагає тримати стрій навіть у найважчі моменти.
Бо справжня сила – не лише в зброї. Вона в людях, які знають, заради кого тримають небо.
